Український народний одяг – складова духовної культури (9 клас)

Мета: 

·        познайомити учнів із декоративно – ужитковим мистецтвом

            на прикладі національного костюма;

·        художніми особливостями

            народного одягу, його обереговим значенням, важливим 

            елементом матеріальної та художньої культури;

дати історичні відомості про розвиток національного костюма;

·        розвивати інтерес до українського народного одягу як складової части духовної культури українців;

·        виховувати любов до українського мистецтва.


 

Обладнання:

·        плакати « Український народний одяг»,

·        слайдові матеріали;

·        відео ряд: репродукції картин видатних українських художників.

 

Тип уроку:   урок засвоєння нових знань, узагальнення та закріплення

                      вивченого.

 

Хід уроку

 

І.  Організаційний момент

   

    Оголошення теми та завдань уроку.

 

ІІ.  Мотиваційний аспект

 

       Учитель. Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями виробництва матеріалів та оздоблення.

 ІІІ. Вивчення нового матеріалу

         Україна – колиска талантів, народного мистецтва.

М. В. Гоголь писав російською мовою, але героями його творів були українські хлопці та дівчата – складові етносу України, і велике значення він надавав саме опису українського костюма.

          Інсценізація учнями уривку твору М.В. Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Діалог Оксани і Вакули.

Завдання: назвати інсценізований твір та героїв.

        Учитель. Давайте подивимось та назвемо, у що вдягнуті Оксана і Вакула.

        ( Відповіді учнів.)

                                                                                  

        Учитель. Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі.  Статусу національного символу український одяг набув у XVIIXIXст. З того часу  традиційний одяг українців став складатися з кількох комплексів – натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Обов’язковою приналежністю  комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання.

       До нашого заняття кожна пошукова група готувала опис окремих елементів народного одягу і презентуватиме  свою роботу.

 

Перша група познайомить нас, з яких же елементів складався жіночий одяг українців.

        IV.Творча лабораторія

( Перша пошукова група демонструє слайди за допомогою комп’ютера, супроводжуючи показ розповідями.)      

 

Учень 1. Узор вручну, широка планка,

                Легенький запах ковили,

                Моя сорочка вишиванка,

                Вся ніби сплетена з трави.

 

                Дніпра потоки, степ, простори,

                По лівій й правій стороні.

                Червоно – чорні всі узори

                 мережив ряд на полотні.

          

               

                         

Учень 1. Жіноча сорочка – належить до найдавнішого одягу наших предків. Білий колір – це найхарактерніша їх особливість.

Жіноча сорочка довша за чоловічу, шиється із двох частин(верхня до пояса – з тонкішого полотна, нижня з грубішого, коли вона зношувалася, її відпорювали і пришивали нову). У молодих жінок зазвичай сорочки були краще та щедріше розшиті. У літніх жінок сорочка була такою самою як, у молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

 

Учень 2. Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка – вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки: волинські, слобожанські, полтавські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх

їх єднає.

Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна льняного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для святкових – тонше, вибілене. Святкова сорочка обов’язково мала вишивку (тому вона і називається вишиванка).

 

Учень з.  Сорочкабула провідником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо облягала її тіло, оберігала від холоду і від злого ока. Вишивка також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

Сорочка, вишита матір’ю оберігала  від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку вона вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

( Учні прослуховують пісню «Мамина сорочка.)

 

Учень 4. Поверх сорочки жінки колись одягали в будень до роботи запаску, а в свято плахту і попередницю (фартух).

Запаска складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини, яка прикрашалася тканим орнаментом, або вишивкою. Передню частину часто заміняв фартух із парчі, шовку.

Ще одним цікавим  різновидом жіночого одягу є плахта. Плахта – святковий стегновий одяг із вовни. Плахта зовсім проста – це два полотнища, зшити до половини разом. Плахту перегинали через пояс таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті «крила», звисали з боків.  Плахти, запаски та інше вбрання зазвичай підперезувалося крайкою – тканим, або плетеним поясом.

 

Учень 5. Ще українські жінки поверх сорочки одягали різного роду безрукавки:  керсетки (безрукавки з фабричної тканини),яка декорувалася вишивкою або аплікацією.

Кептар – хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та Прикарпаття. Кептар завжди був дуже рясно прикрашений: вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

         Стоїть смерічка на горі

         В снігу, неначе в кептарі.

         І ми до неї в гості йдемо –

         Вона росте, і ми ростемо.

Кептарі увійшли до жіночого одягу в середині ХІХ ст.

Учень 6. Верхній одяг у жінок складав – кожух – зимовий одяг із овечого хутра. Жінки носили і короткі кожухи, їх називали – кожушанками. Перевагу надавали – білим кожухам.

   Ще один поширений вид одягу – був – свита – плащеподібний  одяг

із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду. Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією.

 

Жіноче взуття, типове як для Слобожанщини так і для Полтавщини – кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики. Бідніші носили постоли – м’яке селянське взуття, що робилося з одного шматка товстої, м’якої шкіри. Постоли стягувалися навкруг стопи за допомогою мотузки або шкіряного шнура.  

       Учень 7. Червонясте, променясте,

                       Розквітає, як вогні.

                       Дай хоч трішечки намиста,

                       Калинонько і мені…

          Обов’язковим  додатком до жіночого одягу було гарне намисто, яке прикрашало шию. Найбільш цінним вважались намиста із гранату, перлин, та коралів. Носили його і в будень і в свято. Та зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

Серед традиційних прикрас використовували і монети. Їх скріплювали між собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами.

   Великою популярністю у жінок користувалися вироби з бісеру. Їх називали – ґердани. Ґердани – шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.

 

Учень 8. А волошок, маку скільки!

                Материнка, сокирки,

                І дзвіночки, й васильки –

                Все нам добре на вінки.

Адже сам вінок – є найкращою оздобою голови української дівчини.

Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі», бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в українському віночку – 12 квіточок. І кожна лікар, оберіг. У віночок вплітали різнокольорові стрічки.  Кожний колір мав свій символ. (Дівчата по черзі чіпляють стрічки до віночка, який висить на дошці.)

Коричневий колір – символ землі – годувальниці.

Жовтий – символ сонця, хліба.

Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.

Червоний – символ щирості, душевності.

Зелений – символ рослинного світу, молодості.

І насамкінець – найкращою оздобою голови жінки були парчеві очіпки, та хустки. Хустки прикрашали переважно геометричним орнаментом, а пізніше увійшов у моду і рослинний. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки.         

 Учитель. Дякую! Дуже цікаво було послухати про жіночий одяг. А щоб ви добре запам’ятали назви його основних деталей, за допомогою комп’ютера одягнемо ляльку в національний  костюм.

( Діти називають деталі одягу, які по черзі з’являються на ляльці: сорочка, плахта, попередниця (фартух), вінок.)

   Ну ось, наша(придумане ім’я ляльки – дівчинки)може йти на свято. Гарно ми її вбрали? Гарно. Тепер дізнаємося, як чоловіки вдягалися у давнину. 

(Розповідає друга пошукова група.)

 

Учень 1. Мама вишила мені

                Квітами сорочку.

                Квіти гарні, весняні:

 -На, вдягай, синочку.

              

                В нитці – сонце золоте,

                Пелюстки багряні.

                Ласка мамина цвіте

                В тому вишиванні.

 

                Вишиваночку візьму,

                Швидко одягнуся.

                Підійду і обійму

                Я свою матусю.

 

    Головним елементом, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка.

На заході вона доходила майже до колін і носилася поверх штанів.

Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. На сході сорочка була коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на манжетах рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

 

Учень 2. Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це – гачі – вузькі

сукняні штани. Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня – кріпилася на талії за допомогою шворки.

Гачі носили чоловіки Західної України.

А чоловіки Східної та Центральної України носили шаровари – дуже широкі штани, що їх переважно заправляли у халяви. Вважається, що їх привезли до України козаки зі східних походів.

 

Учень 3. Поверх сорочки чоловіки Карпат та Прикарпаття носили кептар – хутряну безрукавку, яка завжди була оздоблена вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

А запорізькі козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих кольорів.

 

Учень 4. Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом.

Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової, бавовняної чи вовняної  тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями чи бахромою.

Чоловіки Карпат носили шкіряні пояси – череси.

Черес – був зшитий уздовж із двох складених разом ременів таким чином, що мав усередині порожнину для грошей. До ременів кріпилися: кресало, протичка для люльки, підвішували до великого ременя складний ніж, металевий топірець.

Пояс у давнину також служив оберегом, своєрідним талісманом. Вважалось непорядним вийти на люди без пояса.

 

Учень 5. На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра.

В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка. В народі з’явилося прислів’я « Без шапки, мов злодій ходить». Ходити з непокритою головою дозволялося лише на похоронах та біля церкви.

Переступаючи поріг хати, треба було скинути шапку.

Чоловіки Західної України носили капелюх – головний убір з товстої, м’якої тканини, прикрашений кольоровою стрічкою, пером півня, тощо.

            Грають бджоли і джмелі

            В квітах на осонні,

            Ходить в жовтому брилі

            По горах сонях.

У літню спеку носили солом’яні брилі. Їх плели переважно пастухи під  час випасу худоби в полі.

 

Учень 6. Верхній одяг був такий, як і у жінок.

Свити і кожухи – шили з чорного чи коричневого сукна, а в давнішні часи з білого. Їх оздоблювали вишивкою, чи аплікацією.

Поли й поділ обшивалися хутром, на комір бралося кращої якості.

 

Учень 7. Чоловіче взуття було таким.

Бідніше селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи – чорні юхтові, або хромові з високими м’якими халявами.

      Серед лісу, серед гаю

      У неділешній обід

      Заснув мужик у чоботях,

      Прокинувся без чобіт.

Про чоботи існує також прислів’я: « У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть».  

 

Учитель.  Дякую вам, діти! Добру пошукову роботу зробила друга група.

Настав час зібрати на свято нашого( ім’я ляльки – хлопця.)

( На моніторі з’являється зображення хлопця, якого одягають. Діти називають деталі одягу: сорочка, шаровари, пояс, шапка).

Ось і ( ім’я ляльки – хлопця) в нас вбраний.

  ( На моніторі з’являються зображення дівчини та хлопця разом.)

Діти, погляньте, які ж вони гарні у нас.

 

Люди дивляться, милуючись,

Яка ж це гарна пара.

 

        ІV.   Сприйняття мистецтва

А зараз я хочу ознайомити вас із кількома творами українських художників, у яких відображена краса народного одягу.

 

( Музика. Показ слайдів із розповідями.)

Василь Тропінін на своїх картинах зображує селян. Про це він на схилі літ згадував: « Я мало вчився в Академії, але навчався у Малоросії: я там без перепочинку писав з натури… І ці мої роботи, здається найкращі з усіх, які я досі написав…»

    Саме до таких належить «Дівчина з Поділля». Майстер реально змальовує типову подільську сорочку, намисто на шиї, дівочий головний убір. Гарний овал молодого смаглявого обличчя намальований з великою майстерністю, як і проникливі  карі очі й усміхнені губи. Стримано поданий пейзаж збагачує мотив, а оливковий колорит у поєднанні з людською теплотою надають творові в цілому поетичного забарвлення.   

 

   Мистецька спадщина Костянтина Трутовського, присвячена Україні,

величезна. Художник залюбки відтворював мотиви побуту і звичаїв українського народу. Це характерно відбилося в картині « Одягають вінок». В Україні здавна існував народний звичай: молоді дівчата в доповнення до яскравого костюма прикрашали голову вінком із живих квітів. Але художник зображує жартівливий момент: молода мати або старша сестра  прибирає квітами малу дівчинку, одягнуту в святкову обгортку і намисто. Іде гра в дорослу – мала запишалася й засоромилася. За прибиранням із серйозною повагою спостерігає хлопчик.

    У побутову сценку художник вніс багато теплого почуття, авторська  розповідь осяяна лагідною усмішкою. Твір просякнутий ліризмом, поезією щасливого дитинства, глибокою повагою художника до життя народу. В своїх художніх творах художники відтворювали красу нашого народу. Велику повагу вони приділяли одягу – бо це є складова духовної культури нашого народу.

 

   V. Презентація колективних робіт

 

А зараз творчі групи будуть презентувати свої колективні роботи.

( Презентація  творчих робіт.)

 

  VІ.  Підсумок уроку

 

Сьогодні на нашому уроці ми познайомились з традиційним народним костюмом – частиною нашої культури. Хочеться завершити сьогоднішній урок такими словами:

 

Невже тоді носили лиш для моди

Сорочки, і жупани, й кожухи?

У них – живе історія народу,

Його талант прекрасний і важкий.

І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські безсмертні душі,

 

Ті добрі чари легкої руки.

24.11.2014 в 05:36
Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Надія
Надія
Была на сайте никогда
33 года (24.04.1984)
тел: 096 744 95 02
snihovskay@gmail.com
Читателей: 98 Опыт: 0 Карма: 1
Я в клубах
ART Пользователь клуба
АРТик Пользователь клуба
Идеи для дома Пользователь клуба
цитаты? мысли? любовь? Пользователь клуба
Очумелые ручки Пользователь клуба
АФОРИЗМЫ И НЕ ТОЛЬКО... Пользователь клуба
CSS | Design Пользователь клуба
Фотографируем Пользователь клуба
Любимчики Пользователь клуба
Психология для души © Пользователь клуба
Мысли вслух Пользователь клуба
Живи Ярко! Пользователь клуба
все 167 Мои друзья